Національна Ідентичність
З 1910-х років шляхи українського Православ'я в північній Америці починають розходитись - окремо складається життя православних українців у США та в Канаді. В 1915 р. українські православні парафії в США звернулись до присутнього в цій країні антіохійського православного єпископа Германоса з проханням прийняти їх у свою юрисдикцію, на що він відповів згодою.
Варто зазначити, що через відсутність на політичній мапі світу держави під назвою «Україна» українцям тих часів було досить важко свідчити про свою національну ідентичність, адже їх постійно плутали з росіянами.
І тому слід підкреслити особливу далекоглядність єпископа Германоса, котрий зміг зрозуміти окремішність українців та їхню потребу мати власну церкву. У Канаді події розгортались наступним чином.
В липні 1918 р. відбулась конференція православних українців регіонів Манітоби, Саскачевану й Альберти (більшість з них до цього часу змушені були відвідувати греко-католицькі парафії), на якій було утворене Українське православне братство з метою організації Української Православної Церкви в Канаді.
В цей час українцям стало значно легше захищати свої церковні права, адже політичні події в Україні після революції в Петрограді в 1917 р. розвертались так, що була утворена самостійна Українська Народна Республіка і, не зважаючи на проблеми з її дипломатичним визнанням, українці все ж отримали можливість говорити про те, що мають власну державу.
Українське православне братство Канади, розуміючи, що Церква не може існувати без єпископа, звернулось до архиєпископа-українця Олександра з російської православної місії в північній Америці з проханням стати на чолі Української Греко-Православної Церкви Канади (саме так було вирішено назвати українську православну юрисдикцію в Канаді). Владика Олександр спочатку погодився допомогти з організацією церковного життя православних українців й головувати на запланованому соборі, але згодом відмовився - певно, під тиском священноначалія Російської Православної Церкви. Проте, собор таки відбувся - це сталося 28 грудня 1918 р. На ньому не був присутній жоден архиєрей, тому жодні рішення, що б стосувалися канонічної організації церковного життя православних українців, на ньому не приймалися. Натомість було прийняте рішення про організацію духовної семінарії в м. Саскатун. Невдовзі відбувся другий собор - 27 листопада 1919 р., і на ньому вже головував той самий антіохійський владика Германос, але тепер вже в сані митрополита, котрій взяв під свою опіку українські православні парафії в США.